Іван Степанович Мазепа (Іван Мазепа-Колединський, 1639-1709) - гетьман України в 1687-1709 рр. Походив з української шляхти з Білоцерківщини. Батько гетьмана Стефан Адам належав до білоцерківської шляхти та володів селом Мазепинці. Мати гетьмана Мазепи Марія походила із шляхетського роду Макієвських. Загальну тодішню освіту Іван Мазепа отримав у Києво-Могилянській Академії, був пажем при дворі польського короля Яна-Казиміра. Він досконало володів латинською мовою, добре знав польську, німецьку та італійську мови. За спогадами сучасників, Мазепа звертав на себе увагу не тільки своїм знанням та високою товариською культурою, але й мав винятковий дар викликати до себе довіру людей. Після повернення з Польщі він вступив до війська козацького. За часів гетьмана Самойловича Мазепа був призначений генеральним єсаулом та виконував важливі дипломатичні доручення. Після невдалої Кримської кампанії 1687р. усю провину було покладено на гетьмана Самойловича, котрий був позбавлений гетьманства та засланий до Сибіру. За тиску з боку улюбленця тодішньої правительки царівни Софії боярина Василя Голіцина, 25 липня 1687р. Івана Степановича Мазепу було обрано гетьманом.
  Впродовж майже всього 21-річного гетьманування Мазепа проводив традиційну для гетьманів Лівобережної України політику зміцнення становища старшини. Завдяки щедрим дарам від царя Петра I Мазепа накопичує близько 20 тис. маєтків і стає одним із найбагатших феодалів Європи. Ревний покровитель православ'я, він будує по всій Гетьманщині цілу низку церков, споруджених у стилі українського бароко. За Мазепиного гетьманування Києво-Могилянська академія змогла завдяки його підтримці спорудити нові корпуси і збільшити до 2 тисяч кількість студентів.
  Він надавав царю Петру І активну допомогу в грандіозних походах на турків і татар, кульмінацією яких стало здобуття у 1696 році Азову - ключової турецької фортеці на Азовському морі. Старіючий гетьман також постійно давав молодому монархові поради у польських справах і згодом між ними виникла тісна особиста дружба.
  Проте на початку XVIII ст. у стосунках із царем з'являється напруженість. У 1700 р. розпочалася велика Північна війна. У виснажливій боротьбі за володіння узбережжям Балтійського моря головними супротивниками виступали російський цар Петро І та 18-річний король Швеції Карл XII. Зазнавши ряду катастрофічних поразок на початку війни Петро І вирішує модернізувати армію, її управління та озброєння. В межах нової державної політики російського царя під загрозу потрапила гарантована Переяслівською угодою традиційна автономія Гетьманщини.
  Під час війни цар висунув перед українцями нечувані раніше вимоги. Замість того щоб захищати свою землю від безпосередніх ворогів - поляків, татар і турків, українці були тепер змушені битися зі шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві та центральній Польщі. У цих походах стало до болю очевидним те, що козаки не могли рівнятися з регулярними європейськими арміями. Регулярно їх полки поверталися з півночі, зазнавши втрат, що сягали 70% особового складу. Коли, намагаючись узгодити дії своїх військ, Петро І поставив на чолі козацьких полків російських і німецьких командирів, моральний дух козаків занепав. Чужоземні офіцери ставилися з презирством до козацького війська, яке вважали гіршим і часто використовували просто як гарматне м'ясо.
  Загальне невдоволення козаків політикою царя нарешті штовхнуло Мазепу шукати іншого покровителя. Коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинський став погрожувати нападом на Україну, Мазепа звернувся за підтримкою до Петра I. Цар, чекаючи наступу шведів, відмовив гетьманові у наданні військової допомоги. Оскільки Петро І порушив зобов'язання обороняти Україну від поляків, що являло собою основу угоди 1654 р., український гетьман перестав вважати себе зобов'язаним зберігати вірність російському цареві. 28 жовтня 1708 р., коли Карл XII, котрий ішов на Москву, завернув на Україну, Мазепа, в надії запобігти спустошенню свого краю, перейшов на бік шведів. За ним пішло близько З тис. козаків і провідних членів старшини. Умови, за яких українці приєдналися до Карла, були встановлені у пакті, підписаному навесні 1709 року. За надання військової допомоги та провізії Карл обіцяв захищати Україну й утримуватися від підписання миру з царем аж до повного звільнення її з під влади Москви та відновлення її давніх прав. Через кілька днів після переходу Мазепи на бік шведів гетьманська столиця Батурин була захоплена й вщент зруйнована загоном російських військ, під командуванням князя Олександра Меншикова, при цьому загинуло близько 6 тис. чоловіків, жінок і дітей. Звістка про бойню в Батурині й терор, що його розпочали на Україні російські війська, заарештовуючи й страчуючи за найменшою підозрою в симпатіях до Мазепи, змінила плани багатьох із потенційних прибічників гетьмана. Тим часом Петро І наказав старшині, що не пішла за Мазепою, обрати нового гетьмана, й 11 листопада 1708 р. ним став Іван Скоропадський. Страхітливий приклад Батурина, жорстокість російських військ сіяли жах серед українців, водночас протестанти-шведи викликали в них настороженість. Тому велика частина українського населення не захотіла підтримати Мазепу. Єдиною значною групою українського населення, що стала на бік гетьмана, були запорожці. За це рішення вони сплатили дорогу ціну. У травні 1709 р. російські війська зруйнували Січ, а цар наказав страчувати на місці кожного пійманого запорожця.
  27 червня 1709 р. відбулася Полтавська битва - вирішальна битва великої Північної війни. Перемога у битві забезпечила Росії вихід до Балтійського моря й перетворила її на могутню європейську державу. Карл XII і гетьман Іван Мазепа знайшли притулок у Молдавії, що належала на той час Османській імперії. Турецький султан відмовився видати Мазепу на вимогу царського посла графа Петра Толстого. Сили старого гетьмана були підірвані і в ніч з 21 на 22 вересня 1709 р. він помер у с. Варниця поблизу міста Бендери. Згодом тіло Івана Мазепи перевезли до м. Галац (нині Румунія), де його перепоховали в церкві Святого Юра. Через два роки османські війська зруйнували могилу. Церква ж була знищена румунською владою в 1962 році.