У перший раз питання про увічнення пам'яті загиблих шведів було піднято в шведській пресі в 1890 році, коли майор Клаус Гриль опублікував в одній із центральних газет свою статтю із закликом зібрати кошти на монумент, що пропонувалося встановити на полі Полтавської битви. Автор кілька років знаходився на контрактній службі в російській армії, неодноразово бував у Полтаві і на полі Полтавської битви.
  Незважаючи на те, що ця ідея була підтримана тодішнім королем Швеції Оскаром II, вона розколола суспільство, викликавши бурхливе обговорення в пресі, оскільки одні вважали спорудження пам'ятника ганебним визнанням своєї поразки, а інші закликали до християнського милосердя, стверджуючи, що доти, доки над могилою останнього загиблого воїна не встановлений хрест, війна не може вважатися закінченою.
У 1902 році відомий шведський скульптор Теодор Лундберг запропонував власний проект пам'ятника для встановлення на полі Полтавської битви. Він був виконаний у вигляді матері, що покриває прапором тіло загиблого сина зі зламаною шпагою в руці.
  Остаточне рішення шведські власті прийняли в 1904 році. Було вирішено відкрити пам'ятник за проектом Т.Лундберга в Стокгольмі перед фасадом Музею історії шведської армії, де він знаходиться і зараз. На полі Полтавської битви передбачалося встановити більш скромний монумент.
  На зібрані по всій Швеції гроші в сумі 5000 крон на каменоломні Воневікс (земля Смоланд) був замовлений великий гранітний камінь (6м. висота, 20 тонн вага). З обох боків пам'ятника був висічений напис російською і шведською мовами: "В память шведов, павших здесь 27 июня 1909 года, воздвигнут этот камень их соотечественниками в 1909 году".
  Шведський бізнесмен Эмануель Нобель (племінник Альфреда Нобеля), котрий у цей час займався розробкою нафтових родовищ Каспійського моря, оплатив транспортування монументу морем до Риги і потім залізницею до Полтави, а також усі роботи, пов'язані з його встановленням.
  Пам'ятник був відкритий 2 червня 1909 року біля села Побиванка, неподалік від північної границі поля Полтавської битви, без будь-якої урочистої церемонії. Газета "Стокгольмські новини" у своєму номері від 7 липня 1909 року опублікувала фотографію та невелику замітку, присвячені цій події.